Я ступаю ближче. Ланцюги солодко дзвенять, коли він здригається. Його голова хилиться трохи набік. Сил опиратися нема, але очі ще живі. Дивляться на мене. І впізнають.

— Невже ти справді думав, що зможеш завоювати мою прихильність? — запитую з цікавості. Відповідь словами мені не потрібна, я побачу її в очах. — Що ти прив’яжеш мене до себе, якщо станеш санґвеліоном? 

Ох, ці очі… Саме через них я і дозволила дурнику стати моїм суккарі, бо дивитися в сині безодні — наче зазирати в глибини пекла. А він сам прирік себе, перетнувши межу і побажавши більшого.

https://bookuruk.com/read/2429

#чжч #багатомужжя #потраплянка #авторські_раси #авторський_світ #чоловічий_гарем #АльбаФло