Дорогі читачі, запрошую вас у свою новинку - «Таємниця проклятої крові».

Тут сни переплетуться з реальністю, монстри вийдуть із тіні, а кохання обернеться смертельною загрозою... Лише найсильніші зможуть розкрити таємницю - і вижити.

А ще тут буде розкрито таємницю відьми Ільміри з нашого з Луною Фаер роману «Мій куратор - дракон».

Анотація:

Мені сняться сни.

Кров, вогонь, смерть і життя переплітаються в єдине ціле.

Іноді я бачу їх наяву.

А що, якщо це не сни і не галюцинації? Що, якщо все, що я бачу, існує насправді?

І ВІН теж.

У книжці на вас чекають:

вампіри, таємниці, дивні видіння і сни, пророцтво, переслідування і протистояння, магія в нашому світі - і, звісно ж, кохання.

 

Маленький кусь:

— Анабель!

Я різко розплющила очі, втупившись у стелю.

Звук власного імені ще дзвенів у вухах, серце шалено калатало, але тепер я принаймні знала, де знаходжусь.

— Що, знову той сон? — пролунав збоку сонний голос моєї сусідки по кімнаті. — Ти стогнала, — додала вона, солодко позіхаючи.

— Так, — не повертаючи голови, відповіла я. — Знову він.

Уже котру ніч поспіль мені снився один і той самий сон.

Вогонь, що палав, спопеляючи все довкола, жахливі, наче висохлі мумії, потвори з іклами — і жінка, яка згорала разом із ними в шаленому полум’ї.

Але був і інший сон.

Чоловік. Високий, із різкими, хижими рисами обличчя і темним, пронизливим поглядом.

Іноді він просто стояв і дивився на мене, наче чогось чекав. А іноді…

Він цілував мене.

Жадібно, владно, нещадно, ламаючи мій опір і не даючи змоги навіть вдихнути.

Його губи впивалися в мої — гарячі, нетерплячі, наче він прагнув мене так, як прагнуть води в пустелі. Цей поцілунок не був ніжним — він був вимогливим, лякаюче сильним. Наче він хотів залишити на мені свій слід, відібрати мою волю, змусити скоритися.

Я намагалася відштовхнути його, зачепитися за рештки розуму, за страх, що сковував мене.

Але марно.

Його дотики… вони пробуджували в мені щось дике, первісне, абсолютно мені непідвладне.

Вогонь розтікався по жилах. Низ живота стискався в тугу спіраль, а по шкірі розбігалися мурахи.

Я тремтіла. Трусилася, наче від холоду. Чи, може, від страху.

А може, все-таки…

Я ж боялася його! Але водночас — бажала.

Тим дивним, диким бажанням, у якому хочеться забутися і відчувати лише його дотики, його гарячі, жорсткі поцілунки. Відчувати його в собі.

Віддатися. Розчинитися в його темному погляді, забувши себе. Потонути в ньому. І… померти, щоб потім знову відродитися.

Іншою.

Читати тут