Доброго ранку! 
Як ви помітили (Татка) Боса “на мило”(кликабельно)  закінчено. Історія вийшла легкою та насиченою подіями. І головне що в кінці всі щасливі))
 

Чесно я не сачкую, ;) працюю над новинкою, яка вже завтра зявиться на нашому порталі.
Але є але… Думаєте ви пам'ятаєте що автор дуже любить експерементувати, особливо і циклі “НЕПОКІРНА”, а так як ми починаємо 7-му книгу цього циклу — свого роду книга буде експерементом. Чого і з чим ми експерементуватимемо — поки не скажу ;) вже завтра, як кажуть побачите своїми очима. Але буде як завжди дуже цікаво, пристрасно, мега емоційно, хвилююче та гаряче. 

Маленький шматочок:
— Вибачте, але я не можу стриматися. Я повинен це запитати. Чому? Чому ви стали перед ним на коліна і просили не за себе — за мене?
Тому що ти не віриш Іне. Не віриш, що добро має силу, а тільки зброя і кулі.
— Відповіді не буде! — швидко перемикаюся в режим начальниці. — Краще починай працювати. Чим швидше почнемо — тим швидше ти підеш додому.
Більше не сміє порушувати наказу. Розлючено дихає, але знає — краще не переходити межу. Покараю.
Так, я віруюча. Стараюся жити за правилами і каятися, але передусім я жива людина, із характером та спокусами. З плюсами та мінусами. Своїм баченням світу.
Якщо я можу дозволити дати себе ображати пропащій людині, сатані, що сидить у нещасній душі, яка не хоче лікуватися від озлоблення, то Іну я не можу дати впасти. Він не такий. І неважливо, у що він вірить, якій релігії служить, бо добро не фарбується на зло. Воно таке, як є.
— Давай в офіс. І замов їжі туди. Люди, напевно, голодні — добу працюють без відпочинку. Особливо айтішники.
— Звісно, — дістає телефон і працює.
Я ж на мить відкидаю голову на підголівник, мимоволі згадуючи день, який перевернув усе моє життя.

Двадцять років тому. 
Країна  “Ч”

— Соломіє, Соломіє! — мати забігає до моєї спальні вся в сльозах. — Одягайся швидко!
Метається по кімнаті й вибігає до спальні  брата.
Дивлюся на годинник — пів на другу ночі.
— Мам, що сталося? Батька знову перевели? — встаю з ліжка і плентаюся в коридор.
— Одягайся, донечко, благаю! — чмокає в ніс і знову біжить до ліжка брата.
— Мам, що таке? — у те, що мати хоче втекти від батька, навіть мови бути не може. Вони дуже кохають одне одного.
Гучний вибух за вікном змушує нас застигнути на місці.
— Дітки мої… — мати тремтячими руками хапає мене та брата за руки. — Ми повинні тікати.

P.S

Від автора: 

Ця книга написана з глибокою повагою до всіх релігій і вірувань світу. Вона не претендує на єдину істину і не покликана змусити читача сумніватися у власних переконаннях. Усі персонажі та події — фантазія автора. Проте ідеї, що в ній викладені, народжені з прагнення краще зрозуміти реальність.


Зустрінемося завтра...

МІЙ КАНАЛ, 

Бережіть себе

Ваша Каміла