Зараз буде трошки токсичності та фиркання, тому попереджаю одразу - чутливим натурам краще не читати.

Коли я була маленькою дівчинкою, бабуся мені завжди казала: “хочеш гарно говорити - читай”. Та й по собі помічала - у затяжні періоди нечитуна частенько проскакували оті “Ну…”, “еее…”, та й “завтики” у розмові траплялися, бо забувала якісь слова. Лікувалося все просто - читанням.

Звісно, мозок у такі моменти значно активніше працює, і можна скинути все на саме тренування цього органу, але, нікуди правди діти - словниковий запас ми таки суттєво збільшуємо. Як і пізнання світу, до речі.

Не нудитиму про те, що “книги мають навчати чомусь дуже розумному”, ні - у нас, на щастя, зараз 100500 шляхів прокачки мізків. Проте, гадаю, ви помічали, як змінюється “стиль” ваших розмов, коли ви чимось займаєтеся. Робота з офіційними документами, і ви вже розкидаєтеся канцеляризмами, читаєте дитячі книжки - і ось уже полізли сюсюкання, зайчики і супчик.

Як то кажуть - ми те, що ми їмо, тобто споживаємо.

Саме тому я наполегливо раджу не зловживати суржиком. Ви таким чином мову не оживляєте, а добиваєте.

Так, на жаль, у нас є проблема - багато хто в Україні не говорить українською, хоча й намагається. То допоможіть їм, розширте трохи словниковий запас і покажіть (так, нехай і банальний приклад), що ми можемо не лише йти, а й ходити, крокувати, ступати, прямувати, рушати, простувати, чимчикувати, тупати, бродити, блукати, брести, плентатись, волоктись, чвалати, чалапати, клигати, чапати, дибати, чухрати, валандатись, талабанитись, віятись, шкандибати, телющитись, тюпати, повзти і ще з десяток різних синонімів, кожен з яких додає свою особливу тональність цій дії.

Тепер обговорімо найвагоміші аргументи за те, чому ж варто розбавляти “літературну” “нелітературним” (фу, які ви - я не про мати!)

Так, коли герой має свій особливий стиль розмови, це може не лише зробити самого персонажа живішим, а й схарактеризувати його (читає нотації - нудна снобка, майже як Оленка Блашкун, постійно додає “ну отак якось” - невпевнений у собі, мати з нечастими вживаннями інших слів - не надто розумна людина) певним чином. Проте якщо ви ведете розповідь від першої особи й відтак постійно вживаєте суржик, то це… не гуд.

Висновок - всього має бути в міру.

Зрештою, я й сама не люблю суху літературну мову (боже збав класичні тексти - я читала їх суто зусиллям волі, правду кажу!), але ми все ж маємо дотримуватись певної мовної гігієни.

І так, я вже бачу, як хтось нашітпує, що, взагалі-то, часом то не суржик, а діалект, і зверху докидується купа аргументів. Згодна, діалекти мають право на життя, але знову ж таки, чомусь “батяр, бігме, мешти та зупа” сприймаються не так охоче, як “сємки, поребрик, соєдінять”.

Мова жива, цікава й оригінальна, але з нею, як і з косметикою (дівчата зрозуміють), треба бути обережною - занадто багато, і замість краси на тебе з дзеркала вже кліпає очиськами з “віялами” клоун.

Створюйте свій власний стиль, надихайте й захоплюйте, але не треба виправдовувати свої косяки тим, що “ну так всі говорять”. Говорять, згодна. Але ж ми з вами пишемо, чи не так?...

Усе, висловилася!

До капців у мою сторону готова!