https://bookuruk.com/book/akademia-vampiriv-dvir-krovi

Темрява дихала разом із нею.

Довгий час Елейна не могла зрозуміти, де закінчується сон і починається дійсність. Їй здавалося, що вона пливе між тінями — то падає в глибину, то здіймається, немов над поверхнею крижаної води.

Коли нарешті відкрила очі, навколо було світло — приглушене, червонувате, ніби світилося крізь кров. Стеля прикрашена символами, що повільно рухалися, реагуючи на її подих. Повітря пахло жасмином.

Вона лежала на ліжку, обтягнутому чорним шовком. Тканина холодила шкіру.

Тіло здавалося незнайомим — надто слухняним, надто чутливим. Кожен рух пальців, кожен подих, навіть биття серця — усе було інакше.

Серце, яке тепер билося тихіше, повільніше…

Вона торкнулася шиї — там, де залишився укус Люціана.

Шкіра була гладка, без рани, але коли пальці ковзнули по тому місцю, по спині пробігли іскри. Вона вдихнула глибше — і відчула, як десь поруч б’ється десяток сердець. Тих, що сплять за тонкими стінами. Її слух став гострим, зір — різким, запахи — п’янкими.

— Прокинулася, — пролунав тихий жіночий голос.

Елейна підвела голову. Біля дверей стояла дівчина — бліда, мов привид, з довгими синіми косами. На шиї — тонкий срібний обруч.

— Я— Есмері. І ти тепер серед нас. Покої ініційованих. — Її усмішка була холодна. — Ті, хто пройшов перше пробудження і випробування живуть тут...

Елейна підвелася, ноги торкнулися мармурової підлоги — і світ навколо хитнувся, запульсував. Вона відчула, як власна кров бринить, немов музика.

— А він?.. — слова самі зірвалися з вуст.

— Люціан? — дівчина підняла брову. — Він не приходить сюди. Ніколи. Старшим учням заборонено відвідувати нових. Але... — вона зробила крок ближче, нахилилася так, що Елейна відчула її подих. — Якщо він залишив мітку, він прийде. Вони завжди повертаються по те, що вважають своїм...