https://bookuruk.com/read/3118?ch=65382

— Елейно! — він схопив її, утримуючи в обіймах.— Я не хочу… не хочу ставати чудовиськом, як усі ви! — вона виривалась, плакала, била його кулаками в груди.

Люціан міцно обійняв її й провів долонею по скроні.На його руці згустилася темна енергія — маленька чорна сфера з пульсуючою червоною руною. Вона мерехтіла, оберталась, наче жива.

— Це не твій страх. Це — наведений кошмар, — тихо мовив він.

Стиснувши кульку, він розчавив її — і перед Елейною розгорнулося видіння.Аманда. Чорнокоса суперниця стояла біля котла, з якого здіймався зелений дим. Вона щось шепотіла, змішуючи рідину. Її очі блищали заздрістю і ненавистю.

— Бачиш? — прошепотів Люціан, пригортаючи її до себе. — Це вона. Аманда посилала тобі ці сни. Ревнощі — отрута навіть для безсмертних.

— Але... хіба вампіри не полюють на людей? — прошепотіла Елейна, все ще тремтячи.

Люціан усміхнувся, сумно і трохи гірко.— Колись — так. Але не тепер. Цей закон було скасовано ще в XVI столітті. Люди втомилися від страху, а ми — від переслідувань. Відтоді між нами укладено угоду.

Він повів її вузькими кам’яними коридорами Академії. Сходи вели до великої зали, де стояли високі шафи, схожі на бібліотечні стелажі. Але замість книг — прозорі склянки, наповнені червоною рідиною.

Елейна зупинилася, дивлячись на етикетки: перша група, резус позитивний, друга група…Вона відчула, як холодок пробіг спиною.

— Люди добровільно здають кров, — пояснив Люціан. — Вона зберігається тут, у Банку Крові. Для переливань, як вони вважають. Але всі знають — це пожертва. За неї ми охороняємо місто від істот із лісів, які страшніші навіть за вампірів...

Він усміхнувся куточком вуст, легенько торкнувшись її руки.— Не бійся. Ми не чудовиська. Ми — вартові рівноваги.