— Зосередься на полум'ї, — почав інструктувати він тоном, сповненим скепсису. — Уяви тепло у своїх пальцях. Відчуй, як енергія тече від твого ядра...

— Ядра? — перепитала я. — Це десь у районі шлунка? Бо там зараз тільки кава і вчорашній бутерброд.

— Мовчи і зосередься! — шикнув кіт. — Уяви вогонь. Виклич його. Скажи: Ignis veni.

— Ігніс вєні, — повторила я без особливого ентузіазму, клацнувши пальцями перед свічкою.

Нічого.

— Ignis veni! — гаркнув Северин. — З почуттям! З силою! Ти наказуєш стихії, а не просиш у неї знижку!

— Та намагаюся я! — роздратувалася я. — Ignis veni! Ну ж бо! Гори!

Я дивилася на гніт, намагаючись уявити вогонь. Але в голові крутилися думки про дедлайни, про кредит, про те, що я розмовляю з котом, і про те, що цей кіт — страшенний шовініст.

https://bookuruk.com/read/3342