Мене іноді питають (або я сама себе питаю): чому саме ця тема? Чому сапфічне кохання?

Відповідь проста: Кохання не має гендеру. Це почуття. Це іскра. Це спорідненість душ.

Для мене писати про жінок — це про особливу глибину. Жінки відчувають інакше. Їхній зв'язок — це не тільки пристрасть, це неймовірна емпатія, це розуміння з півпогляду. Це естетика, зрештою (так, я обожнюю описувати жіночу красу і взаємодію!).

Я хочу донести просту думку: це нормально. Це красиво. Мої героїні — піратки, аристократки, студентки — насамперед люди, які шукають своє щастя. І вони знаходять його в обіймах одна одної. У моїх книгах немає сорому за почуття. Є перешкоди, є вороги, є суспільство, але саме кохання — завжди чисте і правильне.

Писати про це — моя насолода і, можливо, моя місія.

А що ви найбільше цінуєте в сапфічних романах? Емоційність? Рівність партнерів? Чи просто красу історії?