Невеличкий спойлер та візуал до сьогоднішнього продовження моєї книги "Тимчасова вічність" - https://bookuruk.com/read/3417

Джо повільно, як уві сні, підійшла до каміна. Вона опустилася на коліна прямо на брудний килимок. Її пальці почали гарячково перебирати холодний попіл, забруднюючись сажею.

— Де ти... де ти...

Вона знайшла шпильку. Маленьку, чорну, брудну.

Джо стиснула її в кулаці, притиснула руку до губ і заплющила очі. З горла вирвався звук, схожий на виття пораненого звіра. Вона зігнулася, сховавши обличчя в колінах, і розридалася — вперше за багато років. Вона плакала так, як не плакала навіть на похороні мами. Гірко, безнадійно, страшно.

Вона плакала, бо знала: вона може викинути речі, може вимити підлогу, може спалити простирадла. Але вона ніколи, ніколи не зможе викинути Іві зі свого серця.