Я нахиляюся до його обличчя, прислухаюся до дихання, кладу долоню йому на грудну клітку. Дотик короткий, перевіряючий, але в ньому більше, ніж просто контроль — у ньому тиха, вперта потреба відчути, що він усе ще тут.
— Дихай, — кажу чітко, ніби він може мене почути. — Чуєш? Дихай.
Зареєструйтесь або увійдіть для того щоб залишити коментар
Коментарі читачів: