У каюті капітана було досить затишно. Скрізь стояли металеві кухлі — кварти, в яких плавали зрізані бутони червоних квітів: троянди й лілії, інколи траплялися білі орхідеї. Біля рослин горіли воскові недогарки свічок. Під стіною стояло щось схоже на ліжко із сірим продавленим матрацом, над яким вистала маленька картинка корабля з білими вітрилами.

— Романтично, — фиркнула я, стягуючи шарф і кидаючи його на матрац.

Елайджа підійшов ближче й погладив мене по стегнах. Мурашки від його холодних дотиків змусили мене тремтіти. Цей морський вампір неймовірно збуджував мене. І я не могла зрозуміти, що мені більше подобається: його небезпечна, надто правильна, місцями навіть благородна зовнішність, чи на мене так діє «Душа океану». Здається, цей подарунок поводився набагато спокійніше: не грівся й не заважав мені, коли я опинялася у воді чи в обіймах пірата.

Він стягнув з моїх стегон штани й прошепотів мені на вухо:

— Хто дозволив жінці носити чоловічий одяг?

Я закинула руку назад, намацала його волосся й, натиснувши на потилицю, притягнула його ближче до себе:

— Хто сміє щось забороняти вільній жінці?

Книга "Червона лілія" бере участь у конкурсі "День пірата" і буде дуже рада вашій підтримці

(https://bookuruk.com/read/3519?ch=73856)