Вітаю усіх читачів, авторів та гостей з пройдешнім днем закоханих, бажаю кохання, щирого і справжнього.❤️

Ви мабуть помітили, що я оновила обкладинку до книги "Чому ти тікаєш, лялько?" https://bookuruk.com/book/comu-ti-tikaes-lalko

Як на вашу думку, яка більше пасує обкладинка.

Стара

чи

Нова

І БОНУС:

я відкрила одну з найгарячіших розділів (у книзі буде таких багатенько). Раніше вона була платною.

Ось фрагмент, а решта розділу у безкоштовному доступі у книзі

❤️

Перші кілька секунд вона просто завмерла наді мною. Я відчував, як її вузькі стінки туго обхопили мене — занадто туго. Вона ледь дихала, губи розтулені, очі напівзаплющені. Мої розміри явно були для неї викликом. У грудях розлилася тепла, егоїстична гордість: «Запам’ятаєш мене надовго, мала». І вона теж це знала.

Але Марта швидко опанувала себе. Повільно, обережно піднялася, допомагаючи собі долонями, що вперлися в підлокітники. Кожен сантиметр її руху супроводжувався тихим, майже нечутним звуком, від якого в мене темніло в очах. Я інстинктивно простягнув руки, щоб схопити її за пружні сідниці, допомогти, прискорити — але вона, не дивлячись, м’яко, але твердо забрала мої долоні. Цей жест — маленька, тендітна дівчинка, мов дика кішечка, яка перехоплює контроль та осідлала здорового чоловіка під метр дев’яносто — тільки підлив масла у вогонь. Азарт накотив хвилею.

Я заплющив очі, як вона просила. І світ вибухнув відчуттями. Щільність. Гаряча, шовковиста тіснота, що обіймала мене з усіх боків. Її рухи спочатку були повільними, пробними, ніби вона вчилася, відчувала усього мене на смак. Кожне опускання — глибше, ніж попереднє. Кожен рух — з легким тремтінням стегон. З її губ зривався тихий, надірваний стогін, змішаний з короткими схлипами — не від болю, а від надлишку. Від того, що їй теж добре. Надто добре.

Я вже шкодував, що зіграв роль «хворого». Бо на цьому кріслі їй точно було незручно — спинка заважала, підлокітники тиснули на долоні. А поруч стояв широкий шкіряний диван — ідеальне місце для того, щоб я міг би розкласти її, притиснути, взяти по-справжньому. Але вона не давала мені шансу змінити позицію. Вона керувала....