Друзі, привіт!

Нова глава книги "Будь моєю" чекає на вас)

Приємного читання!

УРИВОЧОК:

Діана подумки вилаялася. Тільки одна людина могла так її називати. Це прізвисько приліпилося ще у школі — з його легкої руки. Вона тоді сміялася і навіть пишалася ним, а тепер воно різонуло слух, ніби хтось раптом відкрив стару шухляду, куди вона роками не зазирала. Діана натягнула на обличчя приязну посмішку і повернулася до джерела звуку:

— Шинкар! От так зустріч. Скільки літ!

— Три літа, три зими. Саме стільки ти ігноруєш зустрічі в теплій компанії однокласників, — осклабився Павло і кинувся обіймати Діану.

Вона мужньо стерпіла прояв «дружніх» почуттів і з полегшенням відступила на крок назад, коли хватка чоловіка ослабла. Колись ці обійми здавалися надійними й захисними. Колись вона притискалася до нього на шкільних дискотеках, коли гасло світло і хтось обов’язково вмикав повільну пісню. Тоді Павло був іншим — зухвалим, самовпевненим, але ще не жорстким. Її Павлом.

Вони зустрічалися майже рік. Смішний термін для дорослого життя, але тоді їм здавалося — назавжди. Він проводжав її додому, носив наплічник, ревнував до кожного хлопця, що затримував на ній погляд. Вона ж вірила, що разом вони обов’язково втечуть з маленького містечка — кожен по-своєму, але в одному напрямку.