— Якщо щось сталося… — починаю я, але не закінчую.

Катя різко хитає головою, і світле волосся падає їй на обличчя. Вона відкидає його назад нетерплячим рухом.

— Нічого не сталося, Марина. Серйозно. Я впораюся.

Вона вимовляє це так, ніби переконує не мене, а себе. І я раптом відчуваю дивне змішання емоцій — легке, майже сором’язливе співчуття і водночас тонкий укол настороженості. Бо якщо навіть Катя, яка так рвалася в ніч, тепер виглядає так, ніби ця ніч щось у неї забрала, то що саме вона там побачила?

Я встаю, поправляю рукав форми й киваю.

— Добре, — кажу тихо. — Просто бережи себе.

Читати можна за посиланням: https://bookuruk.com/book/spraga