А тим часом Галина раділа. Вона вже готувала до найгіршого. А тут все отак-от легко зійшло. Вона не приховувала своєї радості ні перед ким. Більше того, вона тепер робила такий вигляд наче це вона жертва і її мало не відправили до клітки безневинно.
Щодо свого знайомого, котрий і став цапом-відбувань – то вона не мала ані грама жалю. Таке життя. що їй до того, що він поніс кару. Головне, що її все минуло.
– Хто ж йому винен, що він такий ідіот? – сказала вона Ані, коли та згадала їй про це. – Думати треба було, коли щось робиш. Взяв би був якусь сотню, тай на тому крапка. Хіба я йому казала аж так все робити. А тим більше, ще й мене здавати вкінці. Ну сказала тай сказала. І що з того? У кожного ж своя голова на плечах!
Зареєструйтесь або увійдіть для того щоб залишити коментар
Коментарі читачів: