Нарешті, вони прийшли. Ось і потрібна хвіртка. Нова, височенна, кована. У вікнах не світилося. Певне полягали спати. Це добре. Якраз те, що треба. Тиша така навколо що аж страх навіває.

Галина підійшла ближче до хвіртки і хотіла вже почати процес. Як раптом з того боку роздався якийсь дикий гаркіт. Наче там гарчав не простий собака (якого доречі в Дмитра ніколи не було) а справжній цербер. В домі відразу ж увімкнулося світло. Наче хтось чекав. Чути було як щось десь стукнуло. Щось заскрипіло. І десь нізвідки почувся могильний, холодний голос:

– Ану геть звідси! Негайно!

Вдруге повторювати жінкам не треба було. Вони так рушили в зворотному напрямку, що мало тапочки не погубили. І зупинилися аби віддихатися десь аж на початку вулиці. Словом, вже дуже далеко.

https://bookuruk.com/book/zlit-angela