Ноги самі змінюють напрямок. Я йду на цей звук, немов уві сні, не відчуваючи під ногами підлоги. Шепіт стає чіткішим, він обіцяє спокій, обіцяє тишу, таку ж глибоку, як у лісі біля марауха. Мені здається, що якщо я зроблю ще один крок, то нарешті позбудуся цього гнітючого болю в голові.

Коридор тут стає вужчим, тіні густішають, а повітря здається липким.

https://bookuruk.com/book/narecena-vtikacka-u-magicnij-akademii-vidbir-obdarovanih