Принесла вам невеликий спойлер до вечірніх глав та візуал, щоб очікування було більш приємним.

Ціна нашої свободи. Оновлення кожен день о 19.05.

Читати можна за посиланням: https://bookuruk.com/read/3701.

Естер сіла поруч, залишаючи між ними кілька болісних сантиметрів безпечної відстані. Від неї пахло карамельним попкорном і тим самим господарським милом, але для Зої зараз не було нічого кращого у світі.

Вони їли майже мовчки. Слова були непотрібні, якщо кожен випадковий погляд обпікав сильніше за екваторіальне сонце. Коли Зої передавала їй пляшку соку, їхні пальці на мить зіткнулися. Естер здригнулася і різко вдихнула, опускаючи очі на свої коліна, а Зої відчула, як по спині пробіг гарячий струм. Так не могло більше тривати. Їм потрібен був простір, де не треба постійно озиратися.

Зої відклала свою порцію і повернулася до Естер.

— Наступного тижня, у понеділок, моя мама чергує в клініці, — тихо, дуже ретельно добираючи слова, вимовила Зої. Вона дивилася прямо на профіль Естер. — У неї добова зміна. Вона повернеться тільки у вівторок після дванадцяти. Будинок буде абсолютно порожнім.

Естер завмерла зі шматочком курки в руці. Вона повільно повернула голову. У її темних очах читалося все: розуміння, страх, надія і те саме пекуче бажання, яке зводило Зої з розуму.

— Я закінчую зміну о сьомій вечора, — голос Естер став ще тихішим, майже пошепки.

— Добре. Я зустріну тебе після роботи, — Зої подалася вперед, настільки близько, наскільки могла собі дозволити. Її голос вібрував від стриманих емоцій. — Ми поїдемо до мене. Приготуємо щось смачне. Я включу якийсь фільм. Просто... нормальний вечір. Де ніхто не буде на нас дивитися. Де не буде містера Като і занадто допитливих перехожих. Тільки ти і я.