— Я не вмію відпочивати, — зізнаюся.

— Чому? — дивується так щиро, і дивиться мені в очі з такою непідробною цікавістю, що мені в ту ж хвилину хочеться розповісти їй геть усі свої таємниці. 

— Напевне тому, — замовкаю, підбираючи відповідні слова. — Тому що не можу собі цього дозволити. З того моменту, як отримав спадщину, я не зупинявся. Будував, розвивав, контролював. Якщо дозволю собі зупинися, все може розвалитися.

Кіра підтискає нижню губу, дивиться на мене співчутливо. На крихту секунди ловлю себе на тому, що хочу провести по її губі пальцем. Навіть рука ледь помітно сіпається. 

https://bookuruk.com/book/troe-v-novoricnu-nic