Холод не просто навколо — він у мені. Я відчуваю його в кістках, у зубах, у тому, як тіло повільно здається, ніби світ методично викручує з мене життя. Сніг не падає, він зависає в повітрі, дряпає легені. Ми йдемо поруч, але між нами — відстань, яку не виміряти кроками.
Вона тягнеться всередину, ця відстань. Осідає між ударами серця, між вдихом і видихом. Я відчуваю її так само чітко, як власні пальці в задубілих рукавицях. Мовчання між нами важче за зброю на плечі й холодніше за вітер, що повзе під одяг. Кожен крок — це зусилля, кожна секунда — перевірка, чи вистачить мені ще трохи сил залишатися людиною, а не просто тілом, що рухається вперед за інерцією.
Щоб забезпечити функціонування сайту, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш веб-сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
❤️❤️❤️❤️