Історія завершена.
Я відчуваю водночас полегшення й легку порожнечу. Писати її було хвилююче, часом непросто, але дуже чесно — настільки, наскільки дозволяла собі відкритися. Здається, у цих сторінках залишилося більше, ніж просто вигадані події.

Ми разом із героїнею пройшли шлях від першої іскри на маскараді — до тієї ранкової тиші, яка розставила все на свої місця. І я свідомо поставила тут крапку. Не тому, що більше нічого не можна сказати, а тому що саме в цьому місці вона звучить найгучніше.

Але питання залишається відкритим: чи варто продовжувати цю історію? Чи зустрінуться вони знову вже в інших обставинах, у тому самому офісі, де маски більше не працюють? Чи краще залишити їх такими, якими вони є зараз — незавершеною загадкою, спогадом, який завжди трішки пече?

Я вагаюся. Усередині вже народжується новий сюжет, зовсім інша історія з іншими героями. І вона теж наполегливо проситься назовні. Можливо, саме час відкрити нову сторінку й пуститися в іншу подорож.

Але ймовірність повернення — є. Бо герої, яких ми впускаємо в себе, рідко відпускають остаточно.

Тож я ставлю три крапки.
А далі покаже і натхнення, і ви — чиї відгуки завжди штовхають мене далі. Якщо вони будуть, звісно)

Тому чекаю на ваші поради тут і враження під книгою

https://bookuruk.com/book/maskarad