Спадкоємець для магната

— Це моя дитина?
— Не розумію, про що ви, Дмитре Назаровичу. Це моя дитина, — говорю з наголосом на слові «моя». — Те, що ми з вами один раз… ну, ви зрозуміли… це не робить вас батьком.
— Що? — гарчить він і насувається на мене. — Один раз? Хочеш повторити?
Я мимоволі блідну:
— У мене, взагалі-то, є чоловік.
— На Кіпрі ти про нього щось не згадувала! — він хапає мене за руку й тягне за собою. — Тепер житимеш у мене. І ще…
Він розвертається, штовхає мене до стіни й впивається в мій рот поцілунком. А за хвилину, коли нам обом уже бракує повітря, шепоче мені в губи:
— Завтра ж подаєш на розлучення!
Я застукала чоловіка з іншою й вирішила йому помститися. Одна ніч із незнайомцем у шикарному готелі… Хто ж знав, що ця ніч матиме наслідки, а незнайомець виявиться моїм босом?!