— Ви ризикуєте, — каже він.

— Це частина роботи, — відповідаю спокійно.

— Це не робота, — тихо заперечує він. — Це особисте.

Серце б’ється швидше, але зовні це не проявляється.

— Тоді чому ви тут? — питаю, не відводячи погл...

Двері відчиняються, і я піднімаю очі автоматично, як роблю це завжди, але цього разу затримую погляд трохи довше. Він виглядає не як випадковий клієнт, і це видно одразу, навіть без деталей, бо в ньому є спокій і впевненість, які не граються на по...

Я давно звикла до цього стану. Він не гострий, не болючий. Швидше — рівний, як зимова рівнина без слідів. Іноді мені здається, що я просто перестала відчувати. Що всі емоції, які колись кипіли, тепер тихо вкрилися снігом.