Вона молилася. Її тонкі пальці, схожі на лозу, складалися у благальний жест, а голос, тихий і ніжний, лунав серед тиші.
— Старі боги, які колись оберігали цей ліс, — шепотіла вона, — де ви? Чому мовчите? Чому дозволяєте нищити ваше творіння?

Осінь прийшла до лісу Еллірі. Її дерева, що ще недавно виблискували зеленню, тепер одяглися в золото, багрянець і мідь. Ліс, як завжди, готувався до сну. Птахи збиралися у вирій, тварини запасалися їжею, а земля тремтіла від перших холодних вітрів...

Колись ліс був живим......