Наше минуле сповнене пристрасті й кохання, але теперішнє — лише ненависть, що лишилася на їхньому попелищі.

Спільне майбутнє неможливе, проте ми вчимося стримувати внутрішніх демонів заради маленької душі, яка є єдиним цінним для нас обох.

Він — заборонений.
Я сама його заборонила. Ще там, у темній кімнаті.
Коли коліна тряслися від напруги, а серце зрадливо обіймало страх.

Він — хлопець, якого я не маю пам’ятати.

Тільки він мене — не може забути.

Його правила — як кайдани: м’які, але тримають міцно.

Його голос — оксамит із лезом усередині.

Його дотик — гріх, який штовхає за межу.

Вона підкоряється — і розпалює його ще дужче.

Її тіло — залежність, від як...

— Чувак, — груба рука вдарила мене по плечах, змусивши повернутися в цей світ. — Ти хоч дихай!  

Заливистий сміх остаточно привів мене до тями. З-під лоба глянувши на друга, зробив крок до нього.  

— Я забираю її со...

— А ти хто такий, щоб мені вказувати? — висмикую руку з захвату. 

— Дано! — виштовхує важкі слова крізь зуби.  — Не зли мене! 

Погляд токсином просякнутий. Якби міг, він би підпалив і спалив мене як відьму на багатті.

— Тобто як поплутали? — розгублено дивлюся на лікаря. Руки тремтять, ще сильніше притискаю до себе малятко. — Нам правда дуже шкода, це жахлива помилка лікарів, але на жаль не можемо виправити. — У Даринки немає батька, навіть у свідоцтві так напи...

Якщо пристрасть – це петля, то як мені вирватися? Як не стати полонянкою власних почуттів... і обрати когось з них? Але хіба це можливо, якщо в мене під серцем дитя чоловіка, якого я ненавиджу всією душею.
ВІДВЕРТО
ЕМОЦІЙНО

ОБЕРЕЖНО МА...

— Ні, так не цікаво, — крутить носом Родіон. — Це одинадцятий клас, треба щось грандіозне. — Наприклад? — напевно, щось вигадав. Я не проти. Однаково в нашій школі зовсім не цікаво. — Рандомно вибираємо номер школи. Переводимося туди та спокушатим...

— Вийшла з автомобіля! — відчиняю дверцята, нависаючи зверху. Навіть не ворушиться. Сидить, дивлячись строго перед собою. — Ти з ним не поїдеш! Зрозуміла?! — дах зносить тільки від однієї думки.

— Ми знайомі? — скляні очі на мене піднімає. —...

— Відпусти, — шиплю. — Чому? — впирається кулаком у стіну, перегороджуючи мені шлях. — Ти не рада мене бачити? — хмикає. На його обличчі з’являється хижа посмішка. — Мені час на пари, — намагаюся тримати себе в руках. — Крихітко, ти ж розумієш, що...

— Дене, ти з глузду з'їхав? — на кілька хвилин навіть гублюсь. — Мені за тиждень лише дев'ятнадцять, ще два роки університету, про який шлюб ти говориш? — Про фіктивний. Просто розпишемося, про це ніхто не дізнається, тільки мої батьки. Через рік ...

— Ден, ты с ума сошел? — на несколько минут даже теряюсь. — Мне через неделю только девятнадцать, еще два года университета, о каком браке ты говоришь? 

— О фиктивном. Просто распишемся, об этом никто не узнает, только мои родители. Чер...