Я не можу відвести погляду. У ньому немає ані штучності, ані намагання виглядати якось. Він просто такий як є. І цього достатньо, щоб я забув, чому взагалі сюди приїхав.

Який колір у літа? Зелений, як листя на деревах? Блакитний, як ясне небо у спекотний сонячний день? Темно-синій, як вода в озері неподалік? Може криваво-червоний, як троянди в саду, які посадила мама. У саду будинку, який я маю звикнути вважати св...

Іноді найважливіше — це не зізнатися, а залишитися поруч.

Тут про тишу між словами, про погляди, які тривають довше, ніж розмови, і про дотики, які змінюють усе.

Про перше кохання, що з’являється там, де його найменше чекають, і залиша...