10 000 років до нашої ери. Час первісної, нестримної сили.

Урс — вигнаний мисливець, чиє тіло висічене вітром і загартоване полюванням, ділить свою самотність лише з вірним шаблезубим тигром. Його життя — це груба, чуттєва дійсність Кам’яног...

У світі, де технології керують емоціями, Лея стикається з минулим, яке намагалася забути. Коли знову зустрічається з людиною, яку колись любила, вона повинна вирішити: чи готова віддати своє серце, навіть якщо це означає знову все втратити.

Артем і Влад — професіонали, які терпіти одне одного не можуть. Але завдання від місцевого князька змушує їх іти вдвох у саму глибину Зони. Вона не прощає слабкості, але відкриває найпотаємніше — навіть те, що сам від себе ховав.

Ніч у Нео-Кіото ніколи не була тихою. Світло голограм, що танцювали над занедбаним скайлайном, відбивалося в його очах. Зен сидів за пультом, його імпланти гуділи, обробляючи потоки даних. Він був нервом, що контролював цей крихітний пентхаус-схов...

Каюта корабля була наповнена тишею й слабким світлом панелей. За вікном зорі ковзали, відбиваючись у склі, але всередині було тепло й важко — як повітря перед грозою.

Я не витримую людське товариство. Але мені небезпечно залишатися на самоті. Я знайшла вихід. Замовила біомодель — нейропартнера для особистого використання. 

Знятий із виробництва, з позначкою: «Не рекомендовано для інтимного контакту»,...

Металеві двері за нашими спинами зачиняються з різким ляскотом, і тиша обвалюється, наче бетонна плита. Я веду ліхтарем — світло ковзає по облуплених стінах, по старих плакатах про цивільну оборону, по рядах порожніх ніш. Повітря густе, наче в під...

У далекому минулому людство майже знищило себе, втративши материнську планету Землю. Виживші колоністи оселилися на новій планеті — Kepler-442b, де намагалися відновити цивілізацію, відтворити флору і фауну Землі. Але досліди з місцевою рослинніст...

Сховище було їхнім світом: товсті стіни з потрісканого бетону, вологе повітря, що пахло озоном і іржею, і єдине вікно, закрите армованим склом, крізь яке просочувалося сіре, хворе світло. Надворі — лише Пустка: випалена земля, скелети хмарочосів т...

Корабель плив крізь темряву, мов срібна риба у безмежному океані. Всередині — м’яке світло, шепіт систем і троє людей, що давно перестали бути просто екіпажем.

Каюта капітана Корнелія була втіленням мідної розкоші та технічної необхідності. Стіни, обтягнуті зеленим оксамитом, контрастували з полірованою латунню манометрів. За ілюмінатором, схожим на лінзу складного годинника, пропливали хмари, освітлені ...