Олена — розлучена жінка, котра нічим не виділяється з натовпу. Життя складається зі схожих один на одного днів. Робота — не вершина мрій, але оплата дозволяє їм з дочкою існувати цілком комфортно. А зустрічі з подругами розбавляють однотипні будні...

Коли спокуса — лише перший крок.
Коли бажання — інструмент.
Коли пастка — майстерно збудована руками бажаної жертви.

Це не історія кохання. Це — полювання.

Дві студентки, одна кімната, одна ніч, де кожен дотик — не про тіло, а про серце. Це не гріх - відчувати ніжність і дозволити собі кохати. 

Я підписую контракт.

Моя рука не тремтить — я цього не дозволяю. Але серце калатає в грудях, як розбите вікно, і здається, він це чує. Він — мій бос. Мій новий бог. І я — його.

— Джинни вміють виконувати бажання? — питаю, грайливо намотуючи локон на палець. 

Це наша з ним прелюдія. Йому подобається спостерігати, як я намагаюся переважати у нашому дуеті. Він поступається мені головною роллю за правом сильного. ...

Він — її бос. Але цієї ночі він хоче більшого, ніж звіти. І вона не збирається сказати «ні».

Мене звати Марта, і я — помічниця генерального директора. У компанії вже дев’ятий місяць. Відзначилась старанністю, педантичністю й умінням не потрапляти в чужі очі. Принаймні я так думала.

Я завмираю. Навколо танцюють пари, сміються. Вечірка тече повз, ніби мене тут немає. Є тільки він. І ця мить.

— Якщо я скажу "ні"?

— Я просто проведу тебе до виходу. І більше ми не побачимось.

Він не тисне. І саме тому хочеться с...

Я для таких, як він, — здобич. Його побратими не відчувають до мого роду ні краплі співчуття, ні дещицю жалю. Так і повинно бути, щоб життя перемагало раз за разом. Здобич тікає, хижаки ловлять і пожирають. Виживають лише найсильніші. Ті, хто спри...

Їх двоє. І обоє — мої боси.
Між наказом і бажанням, між владою і підкоренням — лінія тонша, ніж мереживо.
Я знаю, у цій грі не буде переможців. Але я давно перестала грати за чужими правилами.

У маєтку Монтрейвен ніч триває довше, ніж день. А Енмірські болота приховують таємниці свого господаря як свої власні. Що чекає молоду служницю, якщо хоч одна з таємниць стане їй відомою?

У горах, де тиша говорить гучніше за слова, бажання народжується повільно — як дим із багаття. 

Номер просторий, із великою терасою, за якою блищить море. Ліжко — широке, простирадла білосніжні. Я відкриваю двері на балкон і вдихаю на повні груди. Тут пахне іншим життям. Тим, де не треба бути сильною. Де можна дозволити собі те, на що не нав...

Він ніби не з цього простору — надто точний, надто зібраний, мов створений не для спеки, метушні й випадковостей. Його сорочка не просто чорна — вона наче поглинає світло. А лінія плечей така рівна, що хочеться доторкнутись — не для того, щоб пома...

Я був готовий йти за нею навіть у пекло. І йшов. Поки не опинився у самому серці пороку, болю та насолоди. Тепер я не знаю, де вихід. І не знаю, чи хочу його шукати...

Він старший. Вона надто молода.

Їхні світи не мали перетнутися, але доля вирішила інакше.

Чую кроки — чіткі, рішучі. Я впізнаю цей звук. Це вона. Марія Степанівна. Залізна леді. І мій безпосередній керівник.

Її хода розтинає тишу вечірнього офісу, мов лінійка по карті — точна, невідворотна. Порожній коридор підсилює кожен крок, в...

Я ступаю босими ногами по гарячому піску Ланжерона, і здається, що сонце пестить моє тіло не гірше за чоловічі руки.
Кожен крок — наче м’який масаж: пісок лоскоче підошви, обпікає й водночас ніжить. Шкіра розігріта, тонке лляне плаття липне до ...

Я роблю крок назад. Вони не рухаються. Двоє чоловіків, яким я належала і належу й досі. Яких тримала на відстані одне від одного, ніби світ згорить, якщо допустити їхню зустріч у моїй спальні. 

І від себе — бо боялася втратити те останн...

Вона звикла до порядку, до логістики, до цифр, які ніколи не зраджують. Але деякі речі не піддаються плануванню — і саме вони змінюють усе.